Відбір та вирощування свинки для одержання приплоду.

Відбирати свинку для вирощування з неї доброї свиноматки найкраще від маток тієї породи, яку розводять у даній кліматичній зоні. Вона має бути від багатоплідної свиноматки і добре розвинутою. Найкраще відбирати свинку із зимових або ранньовесняних опоросів. Особливу увагу потрібно звертати на кількість сосків (їх повинно бути не менше 12) і прикус (щоб передні зуби нижньої щелепи не виступали вперед, а торкались передніх зубів верхньої щелепи). Не можна відбирати свинку з гнізда, де є поросята криворилі, мопсоподібні або свиноматка має кратерні соски (їх кінці вдавлені всередину), які поросята під час ссання стискують з боків, внаслідок чого закупорюються отвори і перестає надходити молоко.

Вирощуючи свинку для одержання поросят, годувати її потрібно так, щоб середньодобовий приріст становив 400— 500 г.

Молоді свинки в умовах доброї годівлі та утримання рано досягають фізіологічної зрілості. Вперше вони можуть бути спаровані у 5—6-місячному віці, але це економічно невигідно. Така недорозвинута свинка хоч і здатна дати потомство, але якість його завжди буде гіршою від якості поросят, одержаних від добре розвинутих повновікових свиноматок. Та й кількість поросят в опоросі у них менша, ніж у дорослих свиноматок. Крім того, надто раннє використання молодих свинок спричиняє сповільнення їхнього росту, компенсувати яке повністю не можна. Проте затримка з першим паруванням нормально розвинутих свинок до 13—15-місячного віку призводить до того, що вони поступово втрачають здатність до запліднення, часто перегулюють і можуть залишитися не-поросними.

Отже, молодих свинок вперше потрібно парувати або штучно осіменяти у 9—10-місячному віці при умові доброго, розвитку і живій масі не менше 120—130 кг. При підготовці свиноматки до парування головну увагу треба звертати на досягнення твариною нормальної вгодованості, стан здоров'я і високу статеву активність, які забезпечили б не тільки добру заплідненість, але й одержання великої кількості міцних, та здорових поросят. Вирішальним фактором такої підготовки є повноцінна годівля, правильне утримання та своєчасне осіменіння тварин.